Історія виникнення закладу
На березі
річки Інгул селища Тімвод, на місці колишнього фашистського концтабору
для військовополонених, в 1953 році був організований дитячий
будинок заводу ім.61 Комунару для дітей-сиріт, у яких батьки загинули під час
війни.Руками працівників дитячого будинку і дітей, як пам’ятник
жертвам війни, колишній плац був перетворений в живописний куточок, де лунав
дитячий сміх, панувала доброта, любов, милосердя.
Заліковувались рани, відтавали дитячі душі, і з часом цей
будинок обезлюднів. Рішенням облвиконкому м. Миколаєва № 715 від 01.08.1961
року на базі дитячого будинку заводу ім. 61 Комунару була організована
допоміжна школа-інтернат № 50, директором якої був призначений Синицький Євген
Павлович. Для створення спеціальних умов навчання і виховання 120 учнів,
які прибули зі всієї області, знадобилася величезна кропітка робота знову
створеного педагогічного колективу: обладнання класних кімнат, бо будова, де
розмістилася школа-інтернат, не була пристосована для навчання учнів.
Накопичувався різноманітний дидактичний, методичний матеріал, необхідний в процесі
навчання розумово відсталих дітей. В цей час працювали : завуч Смик В.В.; вчителі Гунченко
О.П., Сирямкіна Г.Т., Коленченко Л.В., Никифорова М.І., Савельєва І.І., Штельмах С.І., Захватихата Є.І., Грушкіна Є.С.,
Миташоп М.М., Голота Р.Г.В зв’язку з тим, що організація навчання розумово
відсталих дітей в області була нова, відбір їх був недосконалий. В школу
направлялися діти як із глибокою розумовою відсталістю, так із затримкою
психічного розвитку, із соціальною запущеністю. Слід віддати належне
педагогічному колективу школи, який прийняв їх, оточив дітей увагою і
піклуванням, створив умови для реалізації потенційних можливостей кожної
дитини, згуртував у єдиний колектив.
В 1963 році директором школи був призначений Гончаров
Григорій Єремійович. Під його керівництвом колектив школи продовжував роботу по
поліпшенню умов життя і навчання дітей. Силами співробітників школи пічне
опалення було замінено водяним з підключенням системи до котельні заводу ім. 61
Комунару. Подальше зміцнення матеріально-технічної бази школи, удосконалення
навчально-виховного процесу продовжувалось при директорові Дягілеві
Олександрові Миколайовичу, який очолював педагогічний колектив із 1965 по 1970
роки.За цей час були збудовані столярні і швейні майстерні,
придбані швейні машини, верстатне обладнання та необхідні інструменти,
закладений фруктовий сад, виноградники.Велика увага приділялась оздоровленню і культурному
відпочинку хворих дітей. На протязі
трьох років учні школи на теплоходах річкового пароплава здійснювали
екскурсії до м. Києва. За період руху по річці Дніпро теплохід робив зупинки в м. Каховці, в м. Каневі, де діти відвідали
музей та могилу Т.Г.Шевченка. В м. Києві здійснювались автобусні екскурсії по
історичних місцях міста, відвідували музеї. Під керівництвом цього ж директора
проводилася серйозна робота по
згуртуванню педагогічного колективу під девізом: "Разом працюємо, разом
відпочиваємо!”. Для співробітників організовувалися маївки із виїздом в Мар’їну
Рощу, Матвіївку, м. Очаків.
З 1970 року школу-інтернат очолив Цвик Василь
Никифорович. Продовжуючи традиції, які склалися, зміцнювалася
матеріально-технічна база школи: зроблена прибудова в класних кімнатах,
створено підсобне господарство (свинарство, продукція якого йшла на покращення
харчування учнів).В зв’язку з тим, що збільшився контингент міських дітей,
гостро виникло питання їх працевлаштування. Завдяки особистій участі Василя
Никифоровича були налагоджені тісні контакти з фабрикою ім. Кирова, місцевою
фабрикою, заводом ім.61 Комунара, трикотажною фабрикою, ПТУ. Виробничу
практику, починаючи з 7-го класу, учні проходили на виробництвах, де їх
заздалегідь вивчали, а по закінченню школи охоче брали в свої колективи.Так, Зотова Лілія Віталіївна, працюючи швачкою на
трикотажній фабриці, стала передовиком виробництва, її робота відмічалась
подяками, грамотами, фабрична
багатотиражка присвятила їй нарис. Злобін Сергій Леонідович працював на
підприємстві Машпроект, на заводі «Океан» – Шачилін Юрій Миколайович. Таких
прикладів можна навести багато.З 1 січня 1976 року Миколаївська допоміжна школа-інтернат
№ 50 була перейменована школу-інтернат № 2. У зв’язку з реорганізацією заводу виникла потреба в
території, яку можна вивільнити за рахунок знесення приміщення школи-інтернату. Прийнято рішення
про будівництво нової школи. Велике навантаження підірвало здоров’я директора
В.Н.Цвика, що привело до трагічної смерті на робочому місці.
Продовжив будівництво школи, її обладнання, призначений
директором школи в 1981 р. Савельєв Геннадій Григорович.Місце для будівництва школи було вибрано на березі річки
П. Буг в Корабельному районі.Під час будівництва проходило коригування проекту, однак
школа була прийнята з великою кількістю недоробок. Типовий проект нової школи передбачав 292 навчальних
місця, що привело до збільшення контингенту вихованців у два рази, порівняно з
раніше функціонуючою школою (з 123 до 292 учнів).Все це поставило перед директором і педагогічним
колективом школи значну кількість проблем.Багато зусиль і сил віддали рідному закладу ветерани школи: Гунченко О.П., Сирямкіна Г.Т.,
Лавро С.І., Бубер О.П., завучі Смик В.В., Дишлюк І.І., Журова Т.С., Пантелєєв
В.П., Краснюк Л.К., Коленченко Л.В., Осадченко Л.І. та інші.Випускники тих літ успішно працюють на виробництвах,
створили сім’ї, виховують дітей: Ципак Олег – художник-оформлювач; Чвертак Оксана
– швачка ПО "Еко”; Борисенков Віктор, Бутков Олег – столяри Миколаївської
меблевої фабрики.Стали професійними педагогами - дефектологами такі працівники школи: Котова
М.І., Кирстя К.П., Красова Л.О., Флоренко Т.П., Демидов М.І., Міхеєнко Н.О.,
Рожанівська М.Я., Лінник А.В., Лінник В.Ф.
У зв'язку з погіршенням здоров’я директор школи-інтернату № 2 Савельєв
Г.Г. передав естафету в 1986 році Вороні Миколі Павловичу.Протягом навчального року Микола Павлович багато зробив
для обладнання школи спортивним інвентарем. Створено спортивне
містечко, реконструйований спортивний зал, центральний вхід. За його
ініціативою був укладений договір з Комі АРСР на оренду в літній період
спортивної зали під піонерський табір; налагоджені тісні шефські зв’язки з
заводом "Океан”, рибоколгоспом ім. Ольшанського. На кошти, одержані від шефів і
за оренду приміщення, були придбані килимові вироби, телевізори, технічні
засоби, закуплено велику кількість одягу, взуття для учнів. Але головна заслуга
директора школи Ворони М.П. – це реконструкція системи гарячого водопостачання,
що дало можливість значно покращити санітарно-гігієнічні умови для проживання
дітей.
В зв’язку з тим, що Ворона М.П. був переведений
директором школи-інтернату спортивного профілю, директором був призначений Непокупний
В.Є.За його ініціативою
розширені профілі трудового навчання: введено штукатурно-малярну справу
і квітникарство. Створені необхідні
умови для навчання учнів за цими спеціальностями, що набагато полегшило
працевлаштування випускників школи.
Продовжувалося зміцнення господарчої бази школи. Збудовані гаражі,
овочесховище, придбані автомашини, поповнено верстатне обладнання,
упорядкований вестибюль.З 1993 року директором стала Жадан Лариса Валентинівна,
яка до цього часу була заступником директора школи.Першочерговим завданням нового директора стало
згуртування колективу і відродження його хороших традицій: шанобливе, уважне,
чуйне ставлення один до одного, творче відношення до роботи, турбота про
підвищення професійної майстерності педагогів, організація дозвілля.